Нюрнберзький процес: як один суд змінив міжнародне право
Нюрнберзький процес — це Міжнародний військовий трибунал, який з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року розглядав справу головних нацистських злочинців. Відтоді саме поняття «Нюрнберг» стало синонімом відповідальності за масштабні злочини проти людства. Стаття нижче — спроба розкласти цю подію без міфів: що саме розслідував трибунал, як формувався склад суду, які вироки реально були винесені та чому юристи й історики досі сперечаються про результати. У центрі уваги — документи, реальні прізвища й конкретні рішення, а не художні узагальнення з кінофільмів.
Для України тема особлива: нацистський окупаційний режим забрав життя мільйонів людей на наших землях, і саме свідчення з цих територій лягли в обвинувальну базу трибуналу. Тому Нюрнберзький процес — не абстрактна історія з підручника, а точка відліку, від якої вимірюються всі подальші злочини в Європі.
Хто постав перед трибуналом і як його сформували
Склад суду визначався Лондонською угодою від 8 серпня 1945 року, підписаною США, СРСР, Великою Британією та Францією. Кожна з чотирьох держав делегувала по одному судді та одному заступнику. Головував британець Джеффрі Лоренс, від СРСР — генерал-майор юстиції Іона Нікітченко. Захист і обвинувачення формувалися окремо: на кожного підсудного призначали німецького адвоката, але весь процес вівся чотирма мовами — англійською, французькою, російською та німецькою, з синхронним перекладом, що само по собі було технічним проривом.
На лаві підсудних опинилися 24 головні нацистські керівники. Їх звинувачували за чотирма пунктами: змова з метою війни, планування агресивної війни, військові злочини та злочини проти людства. До початку слухань Гайнріх Гіммлер накоростив себе ще до арешту, Адольф Гітлер загинув у Берліні, а Мартін Борман перебував у розшуку й судили його заочно. У підсумку на лаву сіли 21 особа, ще троє — Гесс, Шахт, фон Папен — мали окремі долі, про які нижче.
| Підсудний | Посада у Третьому Рейху | Вирок |
|---|---|---|
| Герман Герінг | Рейхсмаршал, наступник Гітлера | Смертна кара через повішення (страчений 15 жовтня 1946) |
| Йоахім фон Ріббентроп | Міністр закордонних справ | Смертна кара |
| Вільгельм Кейтель | Начальник Верховного командування вермахту | Смертна кара |
| Ернст Кальтенбруннер | Керівник РСХА | Смертна кара |
| Альфред Розенберг | Ідеолог нацизму, міністр окупованих територій Сходу | Смертна кара |
| Ганс Франк | Генерал-губернатор Польщі | Смертна кара |
| Вільгельм Фрик | Міністр внутрішніх справ | Довічне ув’язнення |
| Рудольф Гесс | Заступник фюрера | Довічне ув’язнення (помер у Шпандау 1987) |
| Ялмар Шахт | Президент Рейхсбанку | Виправданий |
| Франц фон Папен | Канцлер, посол у Туреччині | Виправданий |
Серед засуджених до страти десятеро. Ще семеро отримали різні терміни ув’язнення від 10 років до довічного. Троє були виправдані, четверо не постали перед судом взагалі. Цей розподіл уже тоді викликав критику: чимало діячів, причетних до повоєнної економіки Рейху, пішли без покарання, а от представники СС і політичного керівництва — навпаки, отримали максимальні терміни.
Як працював трибунал: процедура, докази і роль свідків
Процес тривав 216 днів, було проведено 403 відкриті судові засідання. Допитано 94 свідки, долучено тисячі документальних доказів — наказів, телефонних розшифровок, щоденників, фотографій. Окремий блок становили кадри звільнених концтаборів: Бухенвальд, Аушвіц, Треблінка, Дахау. Уперше в історії міжнародного права фотографії й кінохроніка стали повноцінними доказами у справі такого масштабу.
Серед ключових свідків — вцілілі в’язні гетто, офіцери вермахту, дипломати, медики. Свідчення Ганни Сольдиг, єврейської дівчини з окупованої Польщі, яка пережила кілька концтаборів, стали емоційним центром кількох засідань. Також важливими стали письмові покази Альфреда Філа, керівника відділу ІІІ А (єврейські справи) РСХА, який детально описав механізм «остаточного розв’язання». Завдяки таким свідченням трибунал фактично вперше зафіксував Голокост як юридичний факт у документах міжнародного рівня.
Обвинувачення вів Роберт Джексон, генеральний прокурор США. Його команда зробила ставку на системність: не окремі звірства, а доведення того, що знищення цілих народів було частиною державної політики. Радянську сторону представляв Роман Руденко, який наполягав на обов’язковому врахуванні злочинів на окупованих територіях СРСР, зокрема в Україні, Білорусі та Криму.
Головні злочини, які розглядав трибунал
Обвинувальний висновок був розбитий на чотири розділи. Перший — змова: підсудні нібито готували війну ще до 1939 року. Другий — планування та ведення агресивної війни проти інших держав. Третій — військові злочини: розстріли полонених, знищення госпіталів, депортації цивільних. Четвертий — злочини проти людства, до яких включено Голокост, а також масові вбивства євреїв, ромів, осіб з інвалідністю та представників окупаційного керівництва.
Окремо фіксувалися злочини на території СРСР. Зокрема, серед доказів були акти про знищення Бабиного Яру, масові розстріли в Дробицькому Яру під Харковом, спалені села Білорусі, вбивства в’язнів Сирецького концтабору в Києві. СРСР передав трибуналу понад 40 тисяч сторінок документальних матеріалів. Після публікації значної частини цих документів стало можливим документальне дослідження окупаційного періоду, яке триває в українських архівах дотепер.
- Масові розстріли мирного населення на окупованих територіях, включно з Україниою.
- Створення мережі концентраційних таборів і таборів смерті.
- Примусова депортація мільйонів людей на примусові роботи до Рейху.
- Знищення єврейського, ромського та інших народів як державна політика.
- Військові злочини проти полонених червоноармійців і партизанів.
Попри повноту доказів, частина підсудних так і не понесла відповідальності за конкретні епізоди. Наприклад, Альфред Розенберг відповідав за ідеологію Сходу, але в документах бракувало дрібних виконавців, яких згодом судили національні суди Німеччини, Польщі, СРСР та Ізраїлю.
Вироки, виконання і доля в’язнів Шпандау
Вироки оголосили 30 вересня та 1 жовтня 1946 року. Десятьох засуджених до смерті повісили в ніч на 16 жовтня 1946 у спортзалі Палацу юстиції в Нюрнберзі. Тіла кремували, а попіл вивезли в Іссу (притока Ізару) і розвіяли, щоб уникнути появи меморіалів нацистам. Процедуру страти проводили американські військові за присутності лікарів, представників преси та священників.
Решту ув’язнених доправили до в’язниці Шпандау в Західному Берліні. Її утримували по черзі чотири союзні держави — США, СРСР, Велика Британія та Франція — щоквартально змінюючи адміністрацію. В’язниця діяла до 1987 року, коли помер останній в’язень Рудольф Гесс. Після цього союзники домовилися не передавати споруду Німеччині, а знести її. Сьогодні на цьому місці торговий центр, а не музей — принципове рішення, щоб унеможливити будь-яке паломництво.
Окремою історією стали спроби перегляду вироків у 1950-х роках. Західна Німеччина під тиском громадськості ініціювала «денацифікаційну амністію», і вже у 1951 році частину засуджених, наприклад Альберта Шпеєра і Балдура фон Шіраха, достроково звільнили. Це рішення критикували історики, але юридично воно ґрунтувалося на положеннях табірного статуту.
Нюрнберзький процес і подальші трибунали: від Токіо до Гааги
Одразу після Нюрнберга в листопаді 1946 року розпочався Токійський трибунал — аналогічний процес проти японського військового керівництва. Він тривав до 1948 року. Але саме Нюрнберг заклав юридичну мову: поняття «злочин проти людства», «агресивна війна» як злочин, індивідуальна відповідальність керівників держави.
Подальший розвиток міжнародного кримінального права спирався саме на ці принципи. Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії (1993) і щодо Руанди (1994) використовували Нюрнберзький статут як базу. А Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, заснований 1998 року, прямо посилається на Нюрнберзькі принципи в преамбулі Римського статуту. Сьогодні ці принципи застосовують у справах щодо подій в Україні, Сирії, М’янмі.
У 2022 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка прямо нагадує про Нюрнберзькі принципи в контексті агресії проти України. Це перший випадок, коли документ такого рівня одночасно посилається на Нюрнберг і на конкретну поточну війну. У цьому сенсі Нюрнберзький процес залишається не історичним фактом, а діючим інструментом міжнародного права.
Чому досі сперечаються про Нюрнберзький процес
Попри юридичну ясність, трибунал мав і серйозних критиків. Перша лінія критики — «правосуддя переможців»: процес вели лише союзники, без представників нейтральних держав чи навіть німецького уряду на етапі створення статуту. Юрист Густав Радбрух ще в 1947 році називав трибунал «не ідеальним правосуддям, але єдино можливим у той момент».
Друга лінія — вибірковість. Велика частина промисловців, банкірів, медиків і генералів, причетних до воєнної машини, пішла без покарання або отримала умовні терміни в наступних процесах. Натомість нацистська партія як структура не була визнана злочинною організацією в Нюрнберзі, хоча її практики в подальшому оскаржували в національних судах.
Третя лінія — роль СРСР. СРСР представляв себе як жертву нацизму, але водночас приховував власні репресії та співпрацю з Рейхом до 1941 року. Цю тему піднімає низка сучасних розслідувань, зокрема матеріали про пакт Молотова-Ріббентропа, радянську окупацію Балтії, депортації народів Криму й Поволжя. Тому частина дослідників вважає Нюрнберг «повним» лише частково.
Водночас саме обсяг доказів і публічність процесу зробили свою справу: дискусія про нацизм у ФРН 1960-х років — студентські протести, процес проти Ейхмана в Єрусалимі 1961 року, відкриття архівів — стала можливою саме завдяки документальній базі Нюрнберга.
Як досліджувати Нюрнберзький процес сьогодні: 7 кроків для початківця
Якщо ви хочете самостійно розібратися в темі, не покладаючись лише на художні фільми й есеїстику, варто рухатися послідовно. Нижче — практичний план на тиждень, який допоможе від загальної картини перейти до документальних джерел. Усе можна зробити в публічних бібліотеках, на сайтах архівів і в оцифрованих фондах.
Крок 1. Прочитати базову статтю у Вікіпедії
Почніть з української статті про Нюрнберзький процес, щоб зафіксувати хронологію, прізвища ключових суддів і структуру обвинувачення. Це дасть каркас, на який ви надалі накладете документи. Час — близько 40 хвилин, корисно тримати поруч блокнот для нотаток і запитань. Не намагайтеся запам’ятати все: головне — зрозуміти логіку чотирьох пунктів обвинувачення.
Крок 2. Переглянути стенограми й обвинувальний висновок
Повний обвинувальний висновок трибуналу опублікували 1945 року окремою брошурою. У мережі доступний його переклад російською та англійською, зокрема в бібліотеці Нью-Йоркського юридичного інституту. Зверніть увагу на формулювання: саме тут з’являються визначення «злочину проти людства» і «агресивної війни». Час — 2 години читання з виписками.
Крок 3. Прочитати спогади Роберта Джексона
Головний обвинувач від США Роберт Джексон залишив щоденник і мемуари, де описав стратегію слідства, дипломатичні суперечки і власні сумніви. Це джерело дає зрозуміти, чому трибунал виглядав саме так, а не інакше. Корисне видання — «The Nürnberg Case» (1947), воно є у відкритому доступі. Бюджет — безкоштовно, час — 4-5 годин.
Крок 4. Розібрати справи окремих підсудних
Виберіть одного-двох підсудних і прочитайте про них окремо. Найчастіше радять почати з Германа Герінга, оскільки його справа — це концентрована історія Третього Рейху. Далі — Альфред Шпеер, чиї свідчення про готовність Гітлера знищити Німеччину стали одним із найсильніших моментів процесу. На цьому етапі корисно скласти таблицю: посада — дії — вирок — подальша доля.
Крок 5. Звернутися до українського контексту
Українські архіви зберігають тисячі документів про злочини на окупованих територіях. Найбільші зібрання — у Галузевому державному архіві СБУ, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління, а також в архіві Меморіалу Голокосту в Бабиному Яру. Корисно переглянути виставку «Бабин Яр: злочин проти людства», зібрану за матеріалами радянської сторони Нюрнберга. Це допоможе побачити процес «знизу», з рівня конкретного українського села чи міста.
Крок 6. Порівняти з Токійським трибуналом
Токійський процес тривав довше, але завершився м’якшими вироками: імператор Хірохіто не постав перед судом, жоден японський керівник не був страчений. Це порівняння показує, як політичні обставини впливають на міжнародне правосуддя. Час — 2-3 години, достатньо оглядової статті та хроніки основних етапів.
Крок 7. Пройтись Нюрнбергом на мапі
Якщо є можливість — відвідайте Меморіал Нюрнберзьких процесів у Палаці юстиції. Експозиція займає зал № 600, де проходили засідання. Вхід безкоштовний, працює аудіогід українською. Для тих, хто не планує поїздку, є віртуальний тур на сайті Меморіалу та документальний фільм «Нюрнберг: його справедливість і наша» (Lang: en, 2020). Після цього корисно повернутися до своїх нотаток і переглянути, як змінилося розуміння теми.
Нюрнберзький процес і сучасна Україна
Українські історики беруть участь у сучасних міжнародних розслідуваннях, зокрема в справах щодо депортації дітей, катувань у фільтраційних таборах і насильницького переміщення населення з тимчасово окупованих територій. У цих справах часто цитують саме Нюрнберзький статут і принципи трибуналу 1946 року, зокрема статтю 6 (b) про злочини проти людства. Це означає, що юридичний спадок Нюрнберга працює навіть через 80 років після його завершення.
Окремий блок — обговорення створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Ідею підтримують парламенти кількох європейських країн, але юридично вона складна: ні Росія, ні Білорусь не визнають юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Саме тому в публічних дискусіях знову з’являється модель «Нюрнберг-2», тобто окремий міжнародний трибунал, створений за прикладом 1945 року.
Для українського читача Нюрнберзький процес — це не лише підручникова подія, а й точка відліку для власного досвіду. Відмова від правосуддя в 1940-х роках мала б наслідки, які ми спостерігаємо в 2020-х. Саме тому обговорення Нюрнберга сьогодні — це обговорення того, яким має бути правосуддя завтра.
FAQ: Часті запитання (FAQ)
Скільки тривав Нюрнберзький процес?
Процес тривав 10 місяців — з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року. За цей час провели 403 відкриті засідання, допитали 94 свідки і заслухали тисячі документальних доказів.
Скільки людей було засуджено у Нюрнберзі?
На лаві підсудних опинилися 24 головні нацистські керівники. До страти засудили 10 осіб, до довічного ув’язнення — 3, до термінів від 10 до 20 років — 4, виправдали — 3. Ще четверо не постали перед судом, зокрема Мартін Борман, якого судили заочно.
Хто головував на Нюрнберзькому процесі?
Головою трибуналу був британський суддя лорд Джеффрі Лоренс. Від СРСР суддею був Іона Нікітченко, від США — Френсіс Біддл, від Франції — Анрі Доннедьє де Вабр. Кожен мав заступника, а обвинувачення очолював американець Роберт Джексон і радянський прокурор Роман Руденко.
Які злочини розглядав трибунал?
Обвинувачення базувалося на чотирьох пунктах: змова з метою ведення агресивної війни, планування війни, військові злочини і злочини проти людства. Саме в Нюрнберзі термін «злочин проти людства» набув чіткого юридичного значення.
Чи визнали Нюрнберзький процес справедливим?
Сам трибунал був одностайно схвалений союзниками і закріплений у Статуті ООН як прецедент міжнародного права. Водночас частина юристів і істориків критикувала його за «правосуддя переможців» і вибірковість покарань. Дискусія триває до сьогодні, але юридична сила рішень трибуналу не ставиться під сумнів.
Чи зберігся зал, де проходив процес?
Так, засідання відбувалися в залі № 600 Палацу юстиції в Нюрнберзі. Сьогодні там працює Меморіал Нюрнберзьких процесів із постійною експозицією, відкритий для відвідувачів. Вхід вільний, аудіогід доступний кількома мовами, зокрема англійською та німецькою.
Що стало з в’язницею Шпандау?
Шпандау діяв до 1987 року, коли помер останній в’язень Рудольф Гесс. Союзники вирішили знести будівлю, щоб уникнути появи місць паломництва неонацистів. Сьогодні на цьому місці торговий центр, а не музей.
Чому Нюрнберзький процес важливий для України?
Радянська сторона передала трибуналу тисячі документів про злочини на окупованих територіях, зокрема в Україні. Завдяки цим матеріалам Голокост і масові розстріли на наших землях отримали юридичне визнання. Сьогодні ці принципи застосовують у справах щодо злочинів російської агресії.
Чи можна порівнювати Нюрнберг і сучасні трибунали?
Так, але з важливими застереженнями. Нюрнберг був створений переможцями після війни, а Міжнародний кримінальний суд у Гаазі діє на постійній основі за Римським статутом 1998 року. Утім, базові принципи — індивідуальна відповідальність, заборона агресивної війни, юрисдикція над злочинами проти людства — залишилися тими самими.
Які документальні фільми про Нюрнберзький процес варто подивитися?
Серед перевірених: «Нюрнберг: його справедливість і наша» (1948/2009), «Нюрнберг: подвійний стандарт» (ARTE, 2020), «Справа проти нацистської Німеччини» (History Channel). Корисно поєднувати їх із читанням стенограм, бо художні реконструкції часто спрощують реальні аргументи сторін.
Що далі: чому Нюрнберзький процес залишається актуальним
Нюрнберзький процес — це не музейна подія, а діючий юридичний інструмент. Його принципи лягли в основу Женевських конвенцій, Римського статуту і практики Міжнародного кримінального суду. Вони працюють у справах про геноцид у Руанді, війну в Югославії, конфлікти в Сирії та М’янмі. Для України це особливо відчутно: обговорення спеціального трибуналу щодо злочину агресії спирається саме на нюрнберзьку логіку індивідуальної відповідальності керівників держави.
Якщо вас зацікавила тема, почніть із двох речей: перегляньте зал засідань у віртуальному турі Меморіалу і прочитайте обвинувальний висновок 1945 року. Це займає один вечір, але дає зрозуміти, чому юристи й історики вважають Нюрнберг відправною точкою сучасного міжнародного права.
Залишити відповідь